Формула Злагоди
Каталог свідчень
III
АФАНАСІЙ про аріан і католицьке віросповідання (том 2, тв., стор. 579, вид. Кельн): «Бог не перемінився на людську плоть або сутність, але в Собі прославив природу, яку Він набув, так що людська, слабка і смертна плоть та природа здобули божественну славу, щоб мати всю владу на небі і на землі, яку вона не мала перед тим, як була набута Словом».
Той самий (кн. гл., стор. 597 і 603) про набуту людськість проти Аполлінарія: «Павло у Филип. 2 говорить про храм, який є Його тілом. Бо не тільки Той, Хто є Всевишнім, але і Його плоть є повищеною, і цій плоті Він дав Ім’я, яке є вищим понад кожне ім’я, щоб у Ім’я Ісуса кожне коліно схилилося і кожен язик, щоб визнавав, що Ісус Христос є Господь, на славу Отця». І він додає загальне правило: «Коли Писання говорить про прославлення Христа, то воно говорить про плоть, яка одержала славу. І все, що Писання каже про те, що одержав Син, то воно проголошує це щодо Його людськості, а не щодо Його божественності. Так, коли Апостол говорить про те, що в Христі перебуває вся повнота Божества тілесно, то ми мусимо розуміти, що ця повнота перебуває в плоті Христа».
Той самий у Теодорита, Ділог 2 (том 3, стор. 286): «Сядь праворуч Мене», – сказано Господньому тілу. Також: «Тому це тіло, до Якого він каже: «Сядь праворуч Мене». АФАНАСІЙ «Про втілення», як воно цитовано в Кирила у його «Захисті анафеми 8» та у його книзі «De Recta Fide ad Reginas»: «Якщо хтось казатиме, що плоть нашого Господа як людини не є такою, перед якою преклоняються та перед нею не треба преклонятися як перед плоттю Господа і Бога, то Свята Католицька Церква піддає його анафемі».
Той самий «Про набуту людськість» (De Susc. Human., стор. 603, вид. Кельн): «Все те, що Писання каже про те, що Син одержав, воно розуміє як те, що було одержано щодо Його тіла, і те, що це тіло є першоплодами Церкви. Тому перше Господь воскресив Його тіло і повищив його, а потім членів Його тіла».
ІЛАРІЙ (кн. 9, стор. 136): «Те, що таким чином Ісус залишився у славі Бога Отця, якщо плоть була поєднана зі славою Слова, а набута плоть володіла славою Слова».
ЄВСЕВІЙ ЕМІСЬКИЙ у його проповіді на шосте свято по Великодню (Feria 6, paschatos in homiliis 5, partum, стор. 297): «Той, Який відповідно до Його божественності завжди мав з Отцем і Святим Духом владу над усім, тепер також, відповідно до Своєї людськості, одержав владу над усім, так що людина, яка раніше страждала, править над небом і землею; і по правді Він чинить це тут і де тільки Він того забажає».
ГРИГОРІЙ НІСЬКИЙ у Гелазія і Теодорита, Діал. 2: «Як правицею Божою був Він вознесений (Дії 2:33). Хто ж тоді був повищений? Понижений чи Всевишній? Але що є низьким, як не людське? Що ще є божественним, як не Всевишній? Але Бог, будучи Всевишнім, не потребує повищення. Тому Апостол каже, що людське було повищеним, і що воно було повищеним, будучи Господом і Христом. Тому словом «учинив» Апостол не виражає вічної сутності Господа, але піднесення того, що було низьким до Всевишнього, а саме до правиці Божої».
І незабаром потому: «Через те, що правиця Бога, Творця всього, що існує, Ким усе було вчинене, і без Кого нічого з того, що є неживе, Себе, через союз, воскресила до своєї висоти людину, яка поєднана з нею».
ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ, проти Евномія (кн. 2, стор. 661): «[Коли Петро, Дії 2, каже:] «І Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви», то демонстративним словом Він звертається майже цілковито до Своєї людської природи, виразно баченої всіма». І трошки далі: «Тож таким чином, кажучи: «І Господом, і Христом учинив Бог Його», Він каже, що влада і панування над усім довірена Йому Отцем».
ЕПІФАНІЙ проти аріоманітів (стор. 327, гл. 1; стор. 728, вид. Париж, 1638): «Того Ісуса, що Його розп’яли ви» для того, щоб святе втілене визволення не могло бути покиненим неминаючим та нествореним Словом. Через це Бог учинив те, що було зачатим від Марії і поєднаним із Божеством і Господом та Христом».
АМВРОСІЙ (кн. 3, гл. 12, «Про Святого Духа», том 2, стор. 157; стор. 765, вид. Кельн): «Ангели приклоняються не лише перед божественністю Христа, але й також перед Його підніжком». І потім: «Пророк каже, що перед землею, яку на Себе взяв Господь Ісус при набутті плоті, треба приклонятися. Тому під підніжком слід розуміти землю, а під землею – плоть Христа, перед якою ми також сьогодні приклоняємося у таємницях, і перед якою Апостоли у Господі Ісусі, як ми вище сказали, приклонялися».
АВГУСТИН «Про Слово Господнє», Бесіда 58 (том 10, стор. 217): «Якщо Христос не є Бог за природою, але творінням, то Йому не треба поклонятися, і перед Ним як перед Богом не треба приклонятися. Але на ці речі вони дадуть відповідь і скажуть: «Чому ж тоді є те, що перед Його плоттю, про яку ви не заперечуєте, що вона є творінням, ви приклоняєтеся з Його божественністю, і не менше нею захоплюєтеся ніж Божеством?»
Також про Пс. 99:5 (том 8, стор. 1103): «Вклоняйтеся підніжкові ніг Його». Його підніжком є земля, а Христос узяв на Себе землю із землі, тому що плоть є із землі, і Він одержав плоть від Діви Марії. І через те, що Він тут ходив у тій самій плоті, Він дав Свою плоть, щоб ми її споживали для нашого спасіння. Але ніхто не їсть ту плоть без того, щоб перше їй поклонитися. Тому був виявлений спосіб, як поклонятися такому підніжкові Господньому, щоб ми не лише не грішили поклонінням, але й грішили непоклонінням».
ЗОЛОТОУСТИЙ про Євр. 2 (стор. 125): «Бо справді є великим, чудесним і сповненим жаху те, що наша плоть має сісти зверху, і їй мають поклонятися ангели та архангели, серафими та херувими. Роздумуючи про це, я часто вражаюся».
Також про 1 Кор. 10 (стор. 174, т. 6, стор. 170 і т. 5, стор. 261, вид. Франкф.): «Цьому тілові навіть тоді, коли воно лежить у яслах, поклоняються волхви тощо. І вони здійснили довгу подорож, і прийшовши, вони поклонилися Йому у великому страхові та тремтінні».
Також Посл. 65 до Лева: «Дізнаймося про те, якою є природа, до якої каже Отець: «Сядь поруч Мене». Це природа, якій було сказано: «Ти – порох, і до пороху ти вернешся».
ТЕОФІЛАКТ, із Золотоустого про Мт. 28 (стор. 311 [вид. Лютет., 8, 1631, стор. 184 і 605]): «Оскільки людську природу не так давно осуджену, об’єднану в Особі з Богом і Словом, посаджено на небесах та їй поклоняються ангели, то Він каже належним чином: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі». Бо людська природа, яка нещодавно служила, тепер у Христі править над усім».
Також про Івана 3: «Він також дав усе в руку Сина, відповідно до людськості».
КИРИЛО «Про Втілення», гл. 11 (том 4, стор. 241; т. 5, стор. 695): «Слово Себе запровадило у те, чим воно не було для того, щоб природа людей також могла стати тим, чим вона не була, виблискуюча у своєму союзі грандіозністю божественної величності, яка була радше піднята над природою, аніж було кинуто незмінного Бога під природу».
ЕФЕСЬКИЙ СОБОР (Кирило, том 4, стор. 140 [Apologet. adv. Orient., т. 6, стор. 196]) канон ІІ.: «Якщо хтось не сповідує того, що плоть Господа оживлює, через те, що вона привласнена Словом, яке оживлює все, хай буде йому анафема».
Кирило також (там само, стор. 140; т. 4, стор. 85), у своєму поясненні цієї анафеми, каже, що Нестор не бажав приписувати оживлювання плоті Христовій, але пояснював місця в Івана 6 як такі, що стосуються лише божественності.
ТЕОДОРИТ, Діалог 2: «І воно [тіло Господнє] вважалося гідним місця по правиці, і йому поклоняється кожне творіння, та воно називається тілом Господа природи».
Також про Пс. 8: «Людська природа у Христі одержала від Бога таку честь, а саме – владу над всесвітом».
ЛЕВ (стор. 94 [Посл. 25, стор. 246], Посл. 11): «Це сприяння набутої природи, а не природи, що набувається, що Бог повищив Його, і дав Йому Ім’я, щоб перед Ім’ям Ісусовим кожне коліно поклонялося, і щоб кожен язик визнавав, що Він – Господь на славу Бога Отця».
ДАМАСКІН (кн. 3, гл. 18, стор. 251): «Тому Його божественна воля була і вічною, і всемогутньою. Але Його людська воля не лише почалася в часі, але також перетривала природні і бездоганні почуття, і природно була по правді не всемогутньою; але по правді не була всемогутньою. Але оскільки по правді та за природою вона була волею Бога Слова, то вона є також всемогутньою. Це означає, як пояснив коментатор, що «Божественна воля має за своєю власною природою силу робити усе, чого забажає; але людська природа Христа не має сили робити усе за своєю природою, але лише тоді, коли поєднана із Богом Словом».
Також гл. 19: «Плоть поділяє діючу божественність Слова, тому що божественні дії здійснюються через орган тіла, і через те, що Особа, Яка діє у божественний так само, як і в людський спосіб, є однією. Бо треба знати, що Його святий розум діє також у Його природних діях і т. д. Він бере участь у божественності Слова, яке діє, управляє і веде, та Сам також розуміє, знає і управляє не просто як звичайний розум мужа, але як особово поєднаний з Богом і такий, що складає розум Божий».
Також у цій само книзі (гл. 12): «Людська природа суттєво не володіє знанням майбутнього; але душа Господа, через її союз зі Словом і його особовою ідентичністю, разом із іншими божественними чудесами, була багатою також у знанні майбутнього».
У кінці глави: «Ми кажемо, що один Христос, Пан і Господь усього створіння, і водночас Бог та людина, знає також все. Бо в Ньому сховані всі скарби премудрості та знання».
НИКИФОР (кн.18, гл. 36): «Христа бачать учні Його на горі в Галілеї, і там Він підтверджує, що найвища влада небес і землі дана Йому, а саме, відповідно до Його людськості – Отцем».
IV.
Те, що Святе Писання і отці розуміли цю величність, яку одержав Христос у часі, не лише зі створених дарів, але зі слави та величі, які належать Богові, до яких Його людська природа, у Особі Сина Божого, була повищена так, що вона одержала владу та силу божественної природи, властивостями, що є особливими для Бога.
ІВАНА 17:5: «І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав».
КОЛ. 2:9: «В Ньому тілесно живе вся повнота Божества».
ІЛАРІЙ «Про Трійцю» (кн. 3, стор. 28): «Слово, що сталося тілом, молилося, щоб те, що було від часу, змогло одержати славу тієї яскравості, яка є безчасовою».
ГРИГОРІЙ НІСЬКИЙ, у Гелазія і Теодорита, Діалог 2, про казання Петра, Дії 2: «Будучи повищеним по правиці Божій» тощо (том 2, стор. 333 [також стор 330]): «Правиця Божа, через союз, підняла до своєї власної висоти Людину, поєднану з нею».
Також про душу: «Бог Слово ніколи не змінюється спільнотою, яку Він має у тілі та душі, ані не є Він учасником їхньої недосконалості, але передаючи їм владу Своєї божественності, Він залишається Тим Самим, Ким Він був навіть перед союзом».
ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ «Про Різдво Христове» (стор. 231): «Яким чином Божество є в плоті?» Так само, як вогонь є у залізі, не переходячи, але додаючись. Бо вогонь не горить із заліза, але залишаючись на своєму місці, він ділиться своєю особливою силою, яка не зменшується додаванням, але заповнює цілу масу, яка стає його учасником».
ЕПІФАНІЙ у Анкората (стор. 504 [стор. 86, вид. Кельн]): «Зміцнення земного тіла божественністю, Він поєднав Його в одну силу, і привів її в одну божественність, будучи одним Господом, одним Христом, не двома Христами, не двома Богами тощо».
КИРИЛО про Івана (кн. 4, гл. 23): «Ви не є повністю немудрими в запереченні того, що плоть оживлює. Бо якщо розуміти тільки її, то вона взагалі нічого не може оживлювати. Але коли би ви дослідили таємницю втілення з хвалебною увагою і дізналися про пізнання життя, що мешкає в плоті, то хоча плоть жодним чином не може оживлювати сама по собі, то все одно увірували би в те, що вона стала оживлюючою. Бо оскільки вона поєднана з оживлюючим Словом, то ціла стала оживлюючою. Бо вона [плоть Христова] не була понижена Словом Божим, яке приєдналося до її природи, яка псується, але була піднята сама до чесноти кращої природи. Тож, хоча природа плоті, як плоті, не може оживлювати, все одно вона це робить через те, що вона одержала цілу дію Слова. Бо ані тіло Павла, ані Петра, ані інших людей цього робити не могло, але [могло це робити. Прим. перекладача] те саме життя, у якому тілесно пробуває вся повнота Божества. Тому плоть усіх інших людей не може вчинити нічого, але лише плоть Христова може оживлювати, тому що в ній замешкує Єдинородний Син Божий».
АВГУСТИН, проти Феліціана, аріанина (гл. 11): «Я не визнаю того, що Божество пережило насилля, учинене Його тілу, так само як ми знаємо, що плоть була прославлена величчю Божества».
ТЕОДОРИТ, розд. «Про антихриста» (том 2, стор. 411): «Слово, яке сталося людиною, не дарувало часткової благодаті набутій природі, але воно догодило [Богові] тим, що в ній замешкувала ціла повнота Божества».
Також про Пс. 21 (том 1, стор. 110): «Якщо набуту природу поєднано з божественністю, яка її набула, то вона також стала учасником і спільником тієї самої слави та честі».
Також про Євр. 1: «Сама людська природа по воскресінні досягнула божественної слави».
ДАМАСКІН (кн. 3, гл. 7 і 15): «І це, [а саме, божественна природа] передає плоті свою вищість, залишаючись при цьому безпристрасною, і безучасною у страстях плоті»
