Формула Злагоди
Каталог свідчень
I
Перше, що Писання, як також і отці, говорячи про величність, яку людська природа в Христі одержала через особовий союз, використовують слова «спілкування», «спільнота», «участь», «давання», «передано», «впокорив під», «повищення» тощо.
Дан. 7:13: «Аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його – панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване».
Івана 13:3: «Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки…»
Мт. 11:27: «Передав Мені все Мій Отець…»
Мт. 28:18: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі». Филип. 2:9: «Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних…»
Еф. 1:22: «І все впокорив Він під ноги Йому…» Пс. 8:6; 1 Кор. 15:27; Євр. 2:8.
Филип. 2:9: «Тому й Бог повищив Його».
ЄВСЕВІЙ (Demonstr. Evang. 1. 4, ч. 13, вид. Париж, 1628): «Але Слово передало останнє від Себе людині, а не прийняло останнього від смертного. Також постачало божественну силу людині, а не, з іншого боку, було введено до участі у смертному».
Знову: «Чинячи Цього Самого (мужа) гідним вічного життя, яке є з Ним, і спільноти в божественності і блаженстві».
АФАНАСІЙ у листі до Епіктетія (том і, стор. 589, вид. Колон), цитований також Епіфанієм проти Діморита (Haeres., 77; Contra Dimоeritas, т. 2, тв., стор. 1005, вид. Колон): «Слово сталося тілом не додатком божественності, але для того, щоби плоть могла воскреснути, не на те, щоб Слово могло покращитися Він прийшов від Марії. Бо то був, радше, додаток до людського тіла зі спільноти та союзу з ним Слова».
ЕПІФАНІЙ (Haeresi, 69, Проти аріоманітів, стор. 344; стор. 805, вид. Кол.): «Очевидно, що плоть, яка була від Марії і від нашої раси, переобразилася у славу (у переображенні), набувши славу Божества, небесної честі, досконалості та слави, яку плоть не мала від самого початку, але одержала її у спільноті з Богом Словом».
КИРИЛО (lib. 5, Dialog., т. 5, стор. 562, вид. Париж, 1638): «Тож яким чином плоть Христова воскрешає?» І він відповідає: «Відповідно до союзу з живим Словом, яке пристосоване передавати володіння Своєї природи Своєму власному тілу».
ТЕОДОРИТ, Еф. 1 (т. 3, стор. 297, вид. Пар., 1642): «Але це переступає межі кожного чуда, що природа, набута від нас, є учасником тієї само честі з Тим, Хто набув її, щоб через природу, яка є видимою, було поклоніння тій природі, яка є невидимою».
ДАМАСКІН (книга 3 «Про православну віру», розд. 7, 15): «І ця (божественна природа) наділяє плоть своєю відмінністю, сама залишаючись безпристрасною і такою, що не бере участі у страстях плоті».
Також у розд. 19: «Плоть має спільноту з божественністю Слова, тому що божественні дії здійснюються так, наче через орган тіла і через те, що Той, Хто діє є і божественним і людським. Бо треба знати, що так само, як Його святий розум виконує також свої природні дії, він бере участь у божественності Слова, що діє, узгоджує і править, осягаючи, знаючи та визначаючи все не так, як простий розум людини, але як поєднаний у Особі з Богом, будучи розумом Божим».
ІІ.
Те, що Христос отримав цю величність у часі також не відповідно до божественності або до божественної природи, але відповідно до Його набутої людської природи, відповідно до плоті, як людини або як Сина Людського, по-людськи, через плоть, оскільки Він є людиною, або ж Сином Людським.
Євр. 1:3: «Учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті».
Євр. 2:9: «Бачимо Ісуса… що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю».
Луки 22:69: «Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!»
Луки 1:32, 33: «Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця».
Івана 5:26, 27: «Так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син».
АФАНАСІЙ (Dialog. В Theodoret, 2, стор. 330): «Все те, що, як каже Писання, Слово прийняло [у часі],1 і все, в чому Він був прославлений, то воно говорить про це через Його людськість, а не через Його божественність».
Промова проти аріан, 2 і 4 (стор. 347, 490 і далі, 492, вид. Кол., 1686): «Писання не говорить, що сутність Слова було повищено, але це стосується Його людськості, і через Його плоть сказано про Нього, що Він повищений. Бо через те, що це – Його тіло, то про Нього, властиво, сказано, як про людину повищену і яка одержала щодо Свого тіла, відповідно до людськості, тому що тіло одержує те, чим Слово завжди володіло відповідно до Свого Божества і досконалістю від Отця. Він каже тому, що як людина Він одержав силу, яку Він має завжди як Бог. І Той, Який прославляє інших, каже: «Прослав Мене»для того, щоб показати, що у Нього цього потребувала плоть. І через те, плоть Його людськості одержує це прославлення, то Він говорить так, наче Він Сам його одержав. Бо повсюди ми повинні зауважувати, що жодна з цих речей, про які Він говорить, що одержав їх у часі, Він одержав їх таким чином, наче їх ніколи не мав. Бо Він завжди мав їх як Бог і Слово. Але тепер Він каже, що Він одержав їх відповідно до людськості, так що Його плоть у Ньому прийняла їх, щоб потім Він міг передати їх від Своєї плоті нам, щоб ми надійно ними володіли».
Також відповідно до набутої людськості проти Аполлінарія (стор. 603 і 611, вид. Кельн, 1686): «Коли Петро каже, що Ісус був учинений Богом Господом і Христом, Він говорить не про Свою божественність, але про Свою людськість. Його Слово завжди було Господом, як і не став Він Господом одразу після хреста, але Його божественність учинила людськість Господом і Христом.
Також: «Все те, що Писання каже про те, що Син одержав, воно розуміє як те, що було одержано щодо Його тіла, і те, що тіло є першоплодами Церкви. Тому перше Бог воскресив Його тіло і повищив його, а потім членів Його тіла. Цими словами Афанасій пояснював, що через певний час Він по-Своєму використає це також до цілої Церкви».
ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ проти Евномія (кн. 4, стор. 769, вид. Париж): «Те, що Господь прославляється і одержує Ім’я, вище понад кожне ім’я». Також: «Коли Він говорить: Вся влада дана Мені на небі і на землі; Я живу Отцем; прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав», то це треба розуміти про втілення, а не про Божество.
АМВРОСІЙ (кн. 5, De Fide, гл. 66, том 2, стор. 109): «Ви дізналися, що Він може підпорядкувати Собі всі речі безсумнівно, відповідно діяння Божества. Тож дізнайтеся зараз, що, відповідно до Своєї плоті, Він одержує всі речі, що були підпорядковані, як написано в Еф. 1: «Тому, відповідно до плоті, все, що передано Йому у підпорядкування».
Також (кн. 5, гл. 2, стор. 99): «Тому що Бог не дає Апостолам участі у Його сидінні, але Христові, відповідно до людськості, Він дав участь у божественному сидінні».
І (гл. 6, стор. 108): «У Христі наша звичайна природа, відповідно до плоті, здобула прерогативу небесного сидіння».
ЗОЛОТОУСТИЙ (Євр. 1, Проп. 3, стор. 117, том 4; Проповіді, 3, стор. 1493): «[Отець наказав] Відповідно до плоті, кажучи: «І хай усі ангели Божі поклоняються Йому».
ТЕОФІЛАКТ (Про Ів. 3, стор. 235; вид. Париж, 1631, стор. 605): «І Він дав усе в руку Сина, відповідно до людськості».
ЕКУМЕНІЙ, із Золотоустого (Євр. 1, т. 2, тв., стор. 324, вид. 1631): «Бо, як Син є Бог, у Нього є вічний престол. «Твій престол, – каже Бог, – по віки віків». Бо після хреста і страждання вважався Він гідним цієї честі як Бог, але як людина, Він одержав те, що Він мав як Бог». І трохи далі: «Тому як людина Він чує: «Сядь праворуч Мене». Бо як Бог Він має вічну силу».
КИРИЛО (кн. 9, Thesauri, гл. 3, том 2, стор. 110): «Як людина Він вознісся до влади правління».
Також (кн. іi, гл.17): «Як людина Він прагнув тієї слави, яку Він завжди мав як Бог. Так само це не говориться Ним так, наче Він був позбавлений будь-коли Своєї слави, але через те, що Він бажав принести Свій храм у славу, яку Він завжди мав як Бог».
Також (кн. 2, Ad Reginas): «Те, що Він одержав славу і правління над усім, мусить стосуватися станів людськості».
ТЕОДОРИТ про Пс. 2 (том 1, стор. 242): «Оскільки за природою Христос є Господь і Бог, Він одержує вселенську силу також як людина».
Про Пс. 110 (том 1, стор. 242): «Сядь праворуч Мене». Це було сказано про людську природу. Тому що як Бог Він має вічну силу, так само і як людина Він прийняв те, що мав як Бог. Тому як людина Він чує: «Сядь праворуч Мене». Бо як Бог Він має вічну силу».
Також про Євр. 1 (том 2, стор. 154): «Христос завжди одержував від ангелів поклоніння і преклоніння, бо Він завжди був Бог. Але тепер вони приклоняються перед Ним також як перед людиною».
ЛЕВ (Посл. 23, стор. 99; Посл. [23 і 83] 46 і 97, стор. 261 і 317, вид. Люґд., 1700), розглядаючи Еф. 1, каже: «Хай противники правди проголосять про те, коли або відповідно до якої природи Всемогутній Отець підняв Сина понад усе, або якій сутності [природі] Він все підпорядкував. Тому що Божеству, як Творцю, все покорилося. Якщо до цього треба додавати силу, якщо до цього треба додавати повищеність, то воно було би нижчим від того, що його повищило і не мало би багатств тієї природи, щедрот якої воно потребувало. Але людина, яка цього тримається, одержує у свої спільники Арія».
Також (Посл. 83, стор. 134): «Хоча у Христі є абсолютно одна і та ж сама Особа божественності та людськості, все-таки ми розуміємо, що повищення та Ім’я понад усяке ймення стосуються тієї форми, яка мала збагачуватися звеличенням такого великого прославлення. Бо втіленням нічого не було забрано від Слова, яке до Нього повернулося б дарунком Отця. Але людською формою слуги є покірність, яка була повищена до слави божественної сили, так що божественні речі не могли би чинитися без людини, як і людські речі без Бога».
У тому самому місці: «Все те, що отримав Христос у часі, Він отримав, як людина, якій дарувалося все те, чого вона не мала. Бо, відповідно до сили Слова, Син також має все без різниці, що має Отець».
ВІҐІЛІЙ (кн. v., Проти Євтихія, Посл. 66 і далі, вид. Дівіон, 1664): «Божественна природа не потребує піднесення до честі, збагачення збільшенням гідності, одержувати силу небес і землі заслугою послуху. Тому відповідно до природи плоті, це набув Той, Якому відповідно до природи Слова, ніколи нічого з цього не бракувало. Бо хіба у Творця не було сили та панування над усім творінням, що Він мав би набувати їх як дар?»
НИКИФОР (кн. 1, гл. 36, стор. 86): «Христа бачать учні Його на горі в Галілеї, і там Він підтверджує, що найвища влада небес і землі дана Йому, а саме, відповідно до Його людськості».
IІІ.
Те, що перш за все Святе Писання, а потім також святі отці давньої чистої Церкви говорять про цю таємницю подібним чином абстрактними термінами, тобто такими словами, які виразно зазначають людську природу в Христі, і мають до неї пошану у особовому союзі, а саме, що людська природа властиво та правдиво одержала та використовує таку величність.
Івана 6:54, 55: «Хто тіло2 Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя Бо тіло Моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття».
1 Івана 1:7: «Кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищує нас від усякого гріха».
Євр. 9:14: «Наскільки більше кров Христа, Який Святим Духом приніс Себе незаплямованим Богові, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили живому Богові».
Мт. 26:26-28: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту».
ЄВСТАХІЙ, у Теодорита, Діалог 2 (стор. 40): «Тому він передвіщав, що Він [Христос людина] сяде на святому престолі, позначаючи, що Його пізнали, як вопрестоленого із найсвятішим Божественним Духом, через Бога, Який невіддільно в Ньому перебуває».
Той самий, у Гелазія: «Людина Христос, Який зростав у мудрості, вікові та ласці, одержав правління над усім».
